Олександр ШАРОВАРОВ: «Знаєте, на який спектакль найбільше продається квитків?»

sharovarov

Пам’ятаю, як ще років десять тому Дніпропетровський оперний серйозно трусило. Невдоволення колективу політикою керівництва доходило до такого, що артисти пікетували будівлі обласної влади і виносили до них труну з надписом «оперний театр». Здавалося, що ситуація дійшла межі. Однак театр виявився радше живим, ніж мертвим. Виведенню його з коматозного стану посприяло і призначення нового керівника Олександра Шароварова.

Нині Дніпропетровський академічний театр опери та балету може похвалитися і новими цікавими постановками, прем’єри яких щоразу ставали подіями, і талановитою творчою молоддю. Однак наша розмова з Олександром Вікторовичем більше присвячена питанням, яким зазвичай приділяється мало уваги в інтерв’ю журналістів, — адміністративно-організаційним. Тим більше, що цього літа Олександру Шароварову випала нагода взяти участь у міжнародній конференції, організованій для діячів культури України. Тема заходу — особливості театральної діяльності Євросоюзу на прикладі театрів Угорщини.

— Олександре Вікторовичу, яким чином ви змінювали систему роботи в театрі?

— Систему роботи театру важко змінити, адже з часів Колізею мало що помінялося. Тим паче, оперний театр — один із найконсервативніших. Я це зрозумів, коли сюди прийшов, тож нічого кардинально міняти не збирався.

— Але ж позитивні зміни відбуваються. Зокрема ви не боїтеся експериментувати, підтримуєте незвичні ідеї як досвідченого метра сцени Олега Ніколаєва, так і молодого постановника-хореографа Дмитра Омельченка. Ось хоча б «Карміну Бурану» взяти — унікальне дійство, де танцює навіть хор. Або дитячу оперу «Білосніжка» — спільний проект із театром ляльок. Це ж ризиковано!

— А в нашій ситуації нам боятися нічого. Хоч як би ми старалися, краще, ніж, наприклад, у Метрополітен-опера, не зробимо. Натомість ми можемо робити те, що не можуть в інших академічних театрах. Так, у нас є авторські модернові постановки, якими ми залучаємо глядача, — це також і балет «Дегаже» з поєднанням старовинної і сучасної хореографії, і театральне дійство «Ісус» на музику Джона Дебні, в якого особисто вдалося безкоштовно отримати дозвіл на постановку. Днями очікується прем’єра балету «12 стільців», яку в цьому жанрі ще ніхто не робив. Але і класику ніхто не скасовував. Ви знаєте, на який спектакль найбільше продається квитків? Це балет «Лебедине озеро». Далі йде «Лускунчик». По суті, під нашим дахом маємо два театри — класичний і модерн. І не забувайте, що будь-яка класика колись була новим словом у мистецтві. Щоб театр жив, він має працювати на глядача.

— Розкажіть, будь ласка: яке враження на вас справила конференція, що нового дізналися?

— В Угорщині діють два професійних громадських об’єднання: асоціація столичних і асоціація нестоличних театрів. Голова другої — Петер Фекет — і запросив мене на цю міжнародну конференцію, яку профінансував Євросоюз. Тож ми мали змогу поїздити театрами Угорщини. Вони здебільшого працюють так само, як і в інших країнах Європи. Основною темою обговорювання на конференції була тема утримання і фінансування театрів в ЄС.

— І чим їхня система відрізняється від нашої?

— Дрібницями і нюансами. Загалом, те, що можна було в нас запровадити, ми давно втілили в життя. Ми не відстаємо від європейських театрів щодо організації, наші структури схожі. Суттєва різниця лише в оплаті праці та контрактній системі. І з точки зору законодавства системи схожі, але їхня капіталістична успішно працює, а нашій ефективно працювати заважає постійний «соціалістичний контроль».

Яка там діє схема? Приблизно 30% бюджету формується за рахунок держави, десь 30% іде з місцевої казни і близько 30% заробляє сам театр. Один раз на рік директор театру представляє муніципальній фінансовій комісії фінансовий план на наступний рік. Після обговорення його затверджують. За розподіл коштів відповідає директор, і після їх виділення ніхто вже не питає його, куди і на що будуть витрачені гроші: на гонорари, технічне обладнання чи комунальні платежі. Витрати в театрі не потребують постійного узгодження в різних інстанціях, протягом року більше фінансові питання не порушуються. Але це не означає, що їх ніхто не контролює: є фінансова інспекція, яка перевірить, куди пішли гроші — але вже за фактом.

Дуже важливо, що директору довіряють, адже він за все відповідає своїм ім’ям та своєю посадою перед законом. Ще цікава особливість: фінансування з державного бюджету залежить від фінансування з міського. Якщо муніципалітет збільшить цю суму, то й держава збільшить — і навпаки. Якщо міська влада зменшить фінансування, це означає, що театр місту не потрібен, відповідно — не потрібен і державі. А для кожного міста театр — це його обличчя, його імідж, тому влада угорських міст на театрах не економить і постійно піклується про них.

— А в нас…

— А в нас то виділяють кошти, то урізають. І все це ще треба провести через сесію місцевої ради. Причому кошти повинні спрямовуватись конкретно на зарплату, конкретно на комуналку і так далі. Ті ж самі тендери взяти, де виграє не кращий постачальник, а дешевший, процедура триває три місяці. А якби мені як директорові довіряли, я би просто пішов і купив тканину на костюми саме такого кольору, який потрібен. В їхнього директора більше свободи для маневру, він сам вирішує, куди сьогодні витратити гроші — на ремонт чи постановку.

— Тобто нема такого поняття, як нецільове використання коштів.

— Так. Крім того, ми прив’язані до тарифних ставок, у нас немає фонду економії заробітної плати, при урізаному бюджеті ми не маємо змоги фінансово стимулювати людей на кращу роботу. Там директор працює за контрактом, як і вся трупа. А у нас — тільки директор, усі решта — на ставці. Звільнити недбайливого працівника практично неможливо, як і довести, що артист погано співає чи танцює. Якщо людина вчасно приходить на роботу, не випиває, не дебоширить і робить вигляд, що працює, вона все одно залишиться на роботі, а глядачі будуть змушені дивитися погані вистави.

— Але ж існують художня рада, атестації.

— Наведу один приклад. Була у нас атестація кілька років тому однієї солістки, яка вперто не хотіла міняти манеру співу. А доходило майже до криміналу — в артистки могли постраждати серйозно голосові зв’язки, на яких вже з’являлися вузлики. Ми запропонували жінці іншу роботу, а вона подала позов до суду. Мені шкода було суддю, яка намагалася чесно у всьому розібратися, але це питання дуже специфічне. Наша артистка показує на суді диплом, виданий 20 років тому: «Ось, я солістка опери, і друзі всі кажуть, що я добре співаю».

Ми запросили фахівців з харківського та львівського театрів, які підтвердили, що на сьогодні її вокальна форма дуже погана і в опері вона співати не може. Запрошували лікаря-фоніатра, який надав свої висновки. Суд виніс рішення на нашу користь, але це більше виняток, ніж правило. І розв’язувати питання вокальної форми у судах — це нонсенс. Усі театри Європи працюють за контрактною системою, яка придумана не вчора і довела свою ефективність. Зазвичай зі співробітниками театру укладають контракт на рік. Кожен знає: якщо він сьогодні погано відпрацює, його завтра не запросять.

— А як артисту щороку бути у напруженому стані? Він же незахищений тоді.

— Театр існує для глядача чи для артиста? Якщо для глядача, то треба виходити з інтересів глядача. Подивіться і з іншого боку: якщо артист затребуваний, він і оплату за контрактом отримує в 3—5 разів більшу, ніж зарплата. А якщо не затребуваний, то, може, йому змінити професію? Петер Фекет розповідав: «Коли я хочу поставити спектакль, запрошую режисера. Той каже: на цю роль бачу такого-то, а на цю — такого-то. Відповідно під цю виставу укладаю контракти на рік». Контракт дає змогу ставити вистави під конкретних виконавців, залучати відомих артистів. А я затиснутий у рамках трупи.

— А хіба ви не можете запрошувати відомих виконавців?

— Можу. Але чи зголоситься зірка працювати на ту ставку, що в мене є? Можемо запросити на одну виставу. А якщо треба вчити роль місяць-два? Угорський театр має муніципальне службове житло, де можуть жити запрошені фахівці. І в нашому театрі було своє житло — гуртожиток на зразок малосімейки. Нині воно передається міськраді, щоб люди змогли зробити приватизацію. Дехто в цьому гуртожитку прожив 30 років, і там у нього народилися й виросли діти. Ми не можемо людей виганяти на вулицю. З іншого боку, службового житла в нас не буде.

Ще одна перевага європейських театрів — вони мають по кілька сценічних майданчиків в інших містах. І це не просто майданчики, а сцени, зроблені саме під цей театр.

— Іншими словами, Дніпропетровському оперному бажано б мати на балансі ще сцени, наприклад, у Нікополі чи Павлограді…

— Правильно. Ми ж розуміємо, що через відстань нікопольці є не частими гостями на наших виставах у Дніпропетровську. А ми змушені працювати по області на рівні сільських клубів і підлаштовуватися під умови, коли то завіси нема, то штанкетів, то світла, ще чогось. От і возимо вистави в урізаному вигляді, страждає якість. Натомість у Європі багато доступних сценічних майданчиків навіть літнього варіанту, які обладнані належним чином. Це дає змогу працювати гнучкіше і бути ближче до людей.

— Чи заробляє Дніпропетровський оперний до 30% свого бюджету?

— Драматичний театр теоретично може стільки заробити, а оперний — ніколи. Він більш затратний. Щорічна дотація театру Ла Скала становить приблизно 110 мільйонів євро — це при їхній високій відвідуваності та цінах на квитки. Також відіграє роль спроможність глядачів. Театр повинен бути загальнодоступним, за браку фінансування він не виживе. Нинішній сезон через ситуацію в нашій країні буде складним. А в театр ходять ситі люди, які не мають проблем.

— Або ж які хочуть від них відволіктися.

— Мені б хотілося, щоб так було! Ми помітили, що в театр ідуть щасливі люди, і хай щасливих людей буде більше! Хай у театрі люди відчують себе більш вільними!

Наталія БІЛОВИЦЬКА,
«Урядовий кур’єр»

 

ДОСЬЄ «УК»

Олександр ШАРОВАРОВ. Народився 1972 року в Дніпропетровську. Закінчив Дніпропетровський національний університет та Академію державного управління. Має досвід управлінської роботи в компаніях та органах влади. З 2004 року — генеральний директор Дніпропетровського академічного театру опери та балету. За підсумками сезонів 2006 та 2010 років у конкурсі театрального Придніпров’я «Січеславна» був визнаний переможцем у номінації «Кращий директор театру».

Добавить комментарий